Інтерстиціальний цистит: причини, симптоми, особливості лікування та способу життя

Інтерстиціальний цистит або синдром болю в сечовому міхурі (СБСМ) поширений у людей після 30 років. СБСМ зустрічається у 300 із 100 000 жінок, а у чоловіків його поширеність становить 10–20% від показників жінок.
Що таке інтерстиціальний цистит?
Інтерстиціальний цистит — це хронічне захворювання сечовидільної системи, що супроводжується запаленням слизової оболонки та глибших шарів стінки сечового міхура (інтерстиціальної тканини, яка забезпечує підтримку і захист органів, живлення клітин). Наслідком захворювання є зменшення ємності сечового міхура, що супроводжується постійним тазовим болем і неможливістю утримувати сечу в об’ємах, характерних до розвитку захворювання.
Які симптоми інтерстиціального циститу?
Особливістю СБСМ є відсутність точних діагностичних критеріїв, що ускладнює його діагностику. Основними проявами захворювання є біль у нижній частині живота, що виникає при наповненні сечового міхура і стихає після його спорожнення, а також імперативні (раптові та сильні) позиви до сечовипускання. Інші симптоми інтерстиціального циститу:
-
тиск або дискомфорт при наповненні сечового міхура;
-
нічні пробудження для сечовипускання;
-
неповне спорожнення сечового міхура;
-
утруднене сечовипускання;
-
домішки крові в сечі;
-
нетримання сечі.
Симптоми СБСМ можуть посилюватися після вживання подразнювальної їжі або напоїв (багатих на калій продуктів, гострої та кислої їжі, цитрусових, помідорів, шоколаду, кави, алкоголю, газованих напоїв). Інтерстиціальний цистит у жінок може загострюватися під час менструації та проявлятися болем між анусом і піхвою. На інтерстиціальний цистит у чоловіків можуть вказувати болі між анусом і мошонкою. Незалежно від статі симптоми захворювання можуть загострюватися під час статевого акту.
Як виглядає інтерстиціальний цистит?
Інтерстиціальний цистит виглядає як набрякла та почервоніла слизова оболонка сечового міхура (візуалізувати СБСМ можна під час цистоскопії — ендоскопічного дослідження, яке дозволяє оглянути внутрішню поверхню сечового міхура). Розпізнати СБСМ також можна за нерівною слизовою оболонкою з дрібними крововиливами, ділянками з фіброзом (надмірним розростанням сполучної тканини) і рубцевою тканиною. Іноді цистоскопія при СБСМ також може показувати виразки Гуннера та атрофію (стоншення) стінок сечового міхура.
Чому з’являється інтерстиціальний цистит?
Синдром болісного сечового міхура (СБСМ) виникає за відсутності інфекції або інших ідентифікованих причин. Імовірно, інтерстиціальний цистит з’являється через пошкодження захисного бар’єра сечового міхура (глікозаміногліканового шару), що може спричиняти його подразнення речовинами, які містяться в сечі. Причини інтерстиціального циститу можуть включати:
-
порушення в роботі імунної системи, що провокують аутоімунну відповідь (атаку імунною системою власних тканин сечового міхура);
-
нейрогенне запалення (гіперчутливість або запалення тазових нервів);
-
активацію тучних клітин, що викликає алергічні реакції;
-
протеїнурію (вміст білка в сечі);
-
травми спинного мозку;
-
інфекції.
До факторів ризику інтерстиціального циститу належать ослаблення м’язів тазового дна, перерозтягнення сечового міхура, а також судинні захворювання (васкуліт — запалення судинної стінки). Ризик розвитку СБСМ також підвищується на тлі астми, алергічних реакцій, синдрому подразненого кишечника, целіакії (непереносимості глютену), простатиту, нейропатії статевого нерва, аутоімунних захворювань (системного червоного вовчака, синдрому Шегрена).
Які бувають форми інтерстиціального циститу?
Офіційна класифікація інтерстиціального циститу (IC/BPS) передбачає поділ захворювання залежно від типу ураження. Форми інтерстиціального циститу:
-
Геморагічна форма інтерстиціального циститу (з гематурією). При геморагічному або виразковому типі СБСМ на стінці сечового міхура утворюються болючі виразки, які можуть бути з гломеруляціями (дрібними кров'яними вузликами) або без них.
-
Негеморагічна форма. При негеморагічному або невиразковому типі СБСМ на стінці сечового міхура спостерігаються дуже дрібні крововиливи (гломеруляції).
Класифікувати захворювання також можна за характером перебігу (виділяють гостру та хронічну форми). При хвилеподібному перебігу захворювання діагностується рецидивна форма, що характеризується періодами загострень і ремісій.
Хронічний інтерстиціальний цистит
Хронічний інтерстиціальний цистит діагностується при збереженні симптомів протягом шести тижнів і більше. Хронічна форма захворювання виникає через аутоімунні процеси, судинні оклюзії (закупорки), гормональні або психогенні фактори. СБСМ характеризується гострим болем у нижній частині живота, імперативними позивами до сечовипускання, а також зменшенням функціонального об'єму сечового міхура. Захворювання також може супроводжуватися ревматоїдним болем у суглобах, мігренями, алергічними реакціями та проблемами зі шлунком або кишечником.
Гострий інтерстиціальний цистит
Гострий цистит виникає через інфекцію, яка провокує запалення сечового міхура. Інфікування сечового міхура супроводжується загальним нездужанням, лихоманкою, болем і печінням під час сечовипускання, частими позивами до сечовипускання з виділенням невеликої кількості сечі, утрудненим спорожненням сечового міхура, кров’ю в сечі, болем у статевих органах. На відміну від хронічної форми захворювання гостре запалення сечового міхура піддається лікуванню, дотримання якого дозволяє запобігти хронізації та рецидивам.
Як інтерстиціальний цистит розвивається за стадіями?
Умовно СБСМ можна поділити на три стадії, у міру прогресування яких посилюються симптоми захворювання. Стадії інтерстиціального циститу:
-
Початкова стадія, що характеризується легкими хвилеподібними симптомами, нечастим і терпимим болем.
-
Помірна стадія, що проявляється посиленням болю та почастішанням позивів до сечовипускання.
-
Тяжка стадія, при якій спостерігається інтенсивний і постійний біль зі збереженням інших симптомів протягом усього дня.
У міру розвитку СБСМ також погіршується якість життя. На початковій стадії симптоми дозволяють продовжувати повсякденну діяльність без суттєвих порушень, на тяжкій — відчутно знижують якість життя та ускладнюють виконання звичайної повсякденної діяльності.
Чим небезпечний інтерстиціальний цистит?
Небезпека інтерстиціального циститу полягає у зниженні якості життя — при тривалій відсутності лікування кількість сечовипускань може досягати 60 разів, що ускладнює нормальне функціонування. Тяжкий перебіг захворювання може викликати проблеми із самооцінкою, соціальною активністю та особистими стосунками. СБСМ також може порушувати нічний сон, що здатне викликати сонливість протягом дня та негативно впливати на денну активність.
Як діагностують інтерстиціальний цистит?
Діагностикою СБСМ займаються приватні урологи. На первинному прийомі лікар вислуховує скарги, збирає особистий і сімейний анамнез, призначає лабораторні та візуалізаційні дослідження. Комплексна діагностика дозволить підтвердити СБСМ і виключити інші захворювання (інтерстиціальний цистит можна сплутати з гіперактивним сечовим міхуром (ГАСМ), бактеріальним і туберкульозним циститом, новоутвореннями сечовидільної системи, нервовими розладами). Методи діагностики інтерстиціального циститу:
-
аналіз сечі, що дозволяє виявити домішки крові та ознаки інфекції, на які можуть вказувати гнійні домішки або підвищений рівень лейкоцитів;
-
цистоскопія (огляд сечового міхура та інших частин сечовивідних шляхів за допомогою цистоскопа (оптичного приладу на тонкій гнучкій ніжці), що дозволяє визначити наявність структурних змін і дрібних крововиливів;
-
біопсія (забір зразка тканин стінки сечового міхура за допомогою тонкої голки), що дозволяє виключити рак сечового міхура.
У чоловіків діагностика синдрому болісного сечового міхура також може включати дослідження секрету передміхурової залози, що дозволяє виявити запалення або інфекції простати. УЗД при підозрі на СБСМ призначається для виключення супутніх патологічних процесів (каменів і пухлин у сечовому міхурі), а також оцінки стінок сечового міхура (виявлення рубців, фіброзу).
Якими методами лікують інтерстиціальний цистит?
На консультації уролог може скласти курс лікування, спрямований на полегшення болю в сечовому міхурі, а також зниження інтенсивності позивів до сечовипускання та скорочення їх частоти. Методи лікування інтерстиціального циститу:
-
медикаментозне лікування інтерстиціального циститу, яке може включати пероральні гепарини (антикоагулянти), знеболювальні засоби та НПЗП (нестероїдні протизапальні препарати), трициклічні антидепресанти й антигістамінні препарати;
-
інстиляція сечового міхура (введення медикаментозних препаратів у сечовий міхур через катетер, що вставляється в уретру, з утриманням від його спорожнення протягом щонайменше 15 хвилин);
-
тренування сечового міхура (метод, що передбачає дотримання фіксованого графіка сечовипускання під час неспання);
-
вправи для м'язів таза (комплекс вправ, спрямованих на зміцнення та розслаблення м'язів тазового дна);
-
хірургічні та інші процедури (висічення виразок, часткове видалення сечового міхура, гідророзтягнення або реконструкція сечового міхура, стимуляція корінців крижових нервів, відведення сечі), що застосовуються при неефективності медикаментозного лікування.
Для підвищення ефективності призначеного лікарем лікування хронічного інтерстиціального циститу також необхідна корекція дієти, відмова від куріння та зниження рівня стресу. Для відстеження динаміки лікування лікар може призначити ведення щоденника сечовипускання, у якому необхідно записувати обсяг випитої рідини, частоту та болючість сечовипускання.
Клінічні рекомендації щодо профілактики інтерстиціального циститу
Клінічних рекомендацій щодо профілактики інтерстиціального циститу немає, проте при корекції способу життя можна запобігти загостренню захворювання. Профілактика інтерстиціального циститу може включати:
-
споживання достатньої кількості рідини для запобігання накопиченню концентрованої сечі в сечовому міхурі;
-
ведення харчового щоденника для виявлення та виключення продуктів, які можуть провокувати запалення;
-
виконання вправ, спрямованих на зміцнення та розслаблення м'язів тазового дна.
Для запобігання загостренням також необхідно дотримуватися призначеного лікарем лікування навіть після зникнення симптомів. Знизити ймовірність загострення також можна шляхом мінімізації фізичного та психоемоційного стресу, відмови від куріння.
Правила харчування та дієта при інтерстиціальному циститі
Для запобігання загостренням СБМП та мінімізації симптомів захворювання необхідно дотримуватися правил харчування, спрямованих на зменшення подразнення сечового міхура. Правила харчування при інтерстиціальному циститі:
-
виключення подразнювальних продуктів (цитрусових, кислих помідорів, журавлини, квашеної, солоної та гострої їжі, кави й напоїв, що містять кофеїн, алкоголю);
-
включення до раціону продуктів, сприятливих для сечового міхура (усіх фруктів і овочів, за винятком заборонених, вівса, рису, нежирної молочної продукції та їжі тваринного походження, за винятком напівфабрикатів і соєвих продуктів);
-
обмеження продуктів зі штучними підсолоджувачами та глутаматом натрію (підсилювачем смаку).
Список продуктів, які не можна вживати при інтерстиціальному циститі, може розширюватися — для виявлення подразнювальних продуктів необхідно стежити за раціоном і вести харчовий щоденник. Елімінаційна дієта при інтерстиціальному циститі дозволяє визначити провокуючі продукти. Принцип дієти ґрунтується на місячному виключенні продуктів, які потенційно викликають подразнення, та вживанні їжі, сприятливої для сечового міхура. Після завершення місяця тригерні продукти поступово повертаються до раціону, що дозволяє точно визначити, чи викликають вони загострення.
Чи можна повністю вилікуватися від інтерстиціального циститу?
Повністю вилікувати інтерстиціальний цистит неможливо — доступні методи лікування спрямовані на полегшення симптомів і мінімізацію ризиків загострень. Дотримання призначеного урологом лікування та рекомендацій щодо корекції харчування дозволяє досягти тривалої ремісії інтерстиціального циститу, яка дає змогу повернути колишню якість життя. При неефективності консервативної терапії мінімізувати прояви СБМП також можна хірургічними методами.

С каких анализов лучше начать?