Чим для жінок небезпечний цитомегаловірус і як його вилікувати?

Згідно з дослідженнями, половина жінок у світі до 40-річного віку стикається з цитомегаловірусом. Після зараження вірус залишається в організмі та зберігає здатність до реактивації протягом усього життя.

Що таке цитомегаловірус у жінок?

Цитомегаловірус (ЦМВ) — це вірус герпесу п'ятого типу (HHV-5), що спричиняє інфекційне захворювання — цитомегалію. Назва вірусу пов'язана з його впливом на клітини: останні при зараженні збільшуються в розмірах і містять великі внутрішньоядерні включення. Зазначені зміни порушують нормальне функціонування тканин і сприяють розвитку запалення.

Які симптоми цитомегаловірусу у жінок?

У нормі цитомегаловірус у жінок із міцною імунною системою протікає безсимптомно або супроводжується легким нездужанням, що нагадує застуду. Симптоми цитомегаловірусу у жінок за нормальної роботи імунної системи можуть включати:

• незначне підвищення температури тіла (до 37-37,5°C);

• загальну слабкість і стомлюваність;

• посилене потовиділення;

• м'язовий і суглобовий біль;

• головний біль;

• зниження апетиту.

Також іноді спостерігається збільшення лімфатичних вузлів, переважно в ділянці шиї та пахв. Можливий помірний біль у горлі, що посилюється під час ковтання.
При ослабленому імунітеті цитомегаловірус у жінок може проявлятися тривалою гарячкою (температурою тіла, що перевищує 38°C). Інші симптоми ЦМВ-інфекції при зниженому імунному захисті можуть включати:

• різкий біль у животі;

• діарею;

• кров у калі;

• нудоту та блювання;

• пожовтіння шкіри та склер;

• зниження маси тіла;

• набряки кінцівок;

• задишку та кашель;

• затуманений зір;

• світлобоязнь;

• судоми;

• сплутаність свідомості.

При поширенні інфекції на органи репродуктивної системи можуть виникати тягнучі болі внизу живота, порушення менструального циклу та патологічні виділення з піхви. У деяких жінок при урогенітальній формі цитомегаловірусу з'являється свербіж і печіння в ділянці зовнішніх статевих органів.

Чому у жінок з'являється цитомегаловірус?

Причиною цитомегаловірусу у жінок є зараження герпесвірусом п'ятого типу (HHV-5). Первинна ЦМВ-інфекція може потрапити в організм жінки з біологічними рідинами інфікованої людини (спермою, сечею, слиною, кров'ю). Основними шляхами передачі цитомегаловірусу вважаються контактно-побутовий, статевий, повітряно-крапельний і трансфузійний. Фактори ризику цитомегаловірусу у жінок включають:

• незахищені статеві акти;

• недотримання гігієни рук після контакту з біологічними рідинами (сечею, слиною) під час догляду за інфікованими дітьми, людьми похилого віку, пацієнтами лікарень;

• переливання крові, трансплантація органів або кісткового мозку від зараженого донора;

• використання спільних з інфікованою людиною предметів особистої гігієни (зубних щіток, рушників, бритвених станків) і посуду.

Зараження цитомегаловірусом можливе через поцілунки, під час яких слина інфікованого може потрапити в організм здорової людини. При тісному побутовому контакті з носієм цитомегаловірусу існує ймовірність зараження під час кашлю та чхання.

Які бувають форми жіночого цитомегаловірусу?

За ступенем вираженості симптомів виділяють дві форми жіночого цитомегаловірусу: субклінічну та маніфестну. Субклінічна форма протікає без явних симптомів і часто виявляється випадково під час лабораторних досліджень. Маніфестна форма супроводжується вираженими клінічними проявами (підвищенням температури тіла, слабкістю, збільшенням лімфатичних вузлів, болем у м'язах, порушенням менструального циклу).

Як класифікують жіночий цитомегаловірус за локалізацією?

Жіночий цитомегаловірус класифікується за локалізацією на моноорганний і генералізований (дисемінований). Моноорганна інфекція уражає один орган або одну систему органів. Види моноорганної цитомегаловірусної інфекції:

• урогенітальний цитомегаловірус — спричиняє запалення органів статевої та сечовидільної систем: шийки матки (цервіцит), слизової оболонки матки (ендометрит), маткових труб і яєчників (аднексит), піхви (вагініт), сечового міхура (цистит);

• легеневий цитомегаловірус — проявляється у вигляді запалення легень (пневмонії), що спричиняє кашель, задишку, біль у грудях і гарячку;

• гастроентерологічний цитомегаловірус — уражає органи травного тракту, спричиняючи запалення стравоходу (езофагіт), шлунка (гастрит) або кишечника (коліт);

• гепатологічний цитомегаловірус — призводить до запалення печінки (гепатиту), що проявляється жовтяницею, збільшенням органу (гепатомегалією) та підвищенням рівня печінкових ферментів у крові;

• офтальмологічний цитомегаловірус — локалізується в очах, спричиняючи запалення сітківки (ретиніт), яке може призвести до зниження зору та сліпоти;

• нейротропний цитомегаловірус — уражає центральну та периферичну нервову систему, спричиняючи запалення головного (енцефаліт) і спинного (мієліт) мозку, мозкових оболонок (менінгіт) і множинне ураження нервових корінців (полірадікулонейропатію).

Найбільш тяжкою формою інфекції є генералізований (дисемінований) цитомегаловірус. Він уражає кілька органів або систем органів одночасно та за відсутності своєчасного лікування здатний призводити до поліорганної недостатності.

Як цитомегаловірус розвивається у жінок за стадіями?

Інфекція проходить у розвитку чотири послідовні фази, кожна з яких відображає особливості взаємодії вірусу з імунною системою. Стадії жіночого цитомегаловірусу:

1. Інкубаційний період ЦМВ. Починається з моменту зараження і триває до появи перших симптомів. У цей період вірус активно розмножується, але його кількості ще недостатньо для спричинення явних клінічних проявів. Інкубаційний період цитомегаловірусу у жінок становить у середньому від 20 до 60 днів.

2. Гострий ЦМВ-інфекційний синдром. Супроводжується активацією імунної відповіді на розмноження вірусу в організмі та появою симптомів (підвищеної температури тіла, м'язового болю, збільшення лімфовузлів). На цій стадії захворювання вірус активно виділяється з біологічними рідинами (слиною, сечею, вагінальними виділеннями). У крові з'являються специфічні антитіла IgM (що вказують на активну інфекцію), а потім починають вироблятися антитіла IgG (що свідчать про перенесену інфекцію та формування довготривалої імунної відповіді).

3. Персистуюча (хронічна) ЦМВ-інфекція. Характеризується переходом вірусу в неактивний стан. ЦМВ перебуває в клітинах організму (моноцитах, лімфоцитах, епітеліальних клітинах), але не розмножується і не спричиняє клінічних симптомів. При хронічній формі захворювання з латентним перебігом антитіла IgM зазвичай зникають, а антитіла IgG залишаються в крові, вказуючи на перенесену інфекцію.

4. Реактивація (загострення) ЦМВ-інфекції. Виникає при зниженні імунного захисту організму (на тлі стресу, хронічних захворювань, під час вагітності). З латентної стадії ЦМВ переходить в активну, починаючи інтенсивно розмножуватися, що може призвести до появи симптомів, аналогічних гострому синдрому. У крові знову можуть визначатися IgM, а титри IgG підвищуються.

Реактивація цитомегаловірусу у жінок зі стійким імунітетом може взагалі не відбуватися. Іноді вона протікає безсимптомно, не спричиняючи клінічних проявів.

Чим для жінок небезпечний цитомегаловірус?

Небезпека цитомегаловірусу для жіночого здоров'я полягає у його здатності уражати органи репродуктивної системи, провокуючи запалення шийки та тіла матки, яєчників і маткових труб. Хронічний перебіг інфекції може порушувати гормональний баланс, підвищувати ризик викидня та призводити до безпліддя.
Первинне зараження ЦМВ під час вагітності становить загрозу для плода. Вірус може проникати через плаценту та інфікувати дитину внутрішньоутробно. Можливі ускладнення цитомегаловірусу під час вагітності включають затримку розвитку плода, мікроцефалію (зменшення об'єму головного мозку), гепатит (запалення печінки), кальцинати в головному мозку, порушення слуху та зору. У тяжких випадках можливий розвиток неврологічних розладів (рухових порушень, затримки психомовленнєвого розвитку), а також мертвонародження.

Як діагностують цитомегаловірус у жінок?

На первинній консультації лікар аналізує скарги та симптоми пацієнтки, уточнює інформацію про перенесені інфекції, характер статевого життя, наявність хронічних захворювань і контакти з можливими носіями вірусу. Потім проводиться фізикальний огляд, що передбачає оцінку стану шкіри та слизових оболонок, пальпацію лімфатичних вузлів, вимірювання температури тіла. Методи лабораторної діагностики цитомегаловірусу у жінок можуть включати:

• аналіз крові на антитіла класу IgM — свідчить про гостру ЦМВ-інфекцію;

• аналіз крові на антитіла класу IgG — вказує на факт перенесеної інфекції та наявність імунної пам'яті;

• ПЛР-діагностику біологічних рідин (крові, слини, сечі, цервікального секрету) — дає змогу виявити ДНК вірусу.

При ураженні внутрішніх органів може знадобитися ультразвукове дослідження (УЗД) малого таза, нирок, черевної порожнини. Також для оцінки запалення внутрішніх органів може знадобитися консультація гінеколога, гастроентеролога та інших профільних спеціалістів.

Якими методами лікують цитомегаловірус у жінок?

Вилікувати цитомегаловірус у жінок повністю неможливо: вірус зберігається в організмі в латентному (прихованому) стані протягом усього життя. Лікування цитомегаловірусу у жінок спрямоване на зниження симптомів, полегшення стану та запобігання ускладненням. Методи лікування цитомегаловірусу у жінок можуть включати:

• противірусні засоби — блокують розмноження вірусу в організмі та запобігають розвитку генералізованої інфекції;

• антицитомегаловірусний імуноглобулін (препарат на основі готових антитіл до ЦМВ) — використовується для зменшення вірусного навантаження, особливо під час вагітності або у жінок з ослабленим імунітетом;

• імуномодулятори — сприяють зміцненню імунітету та стимулюють власні захисні сили організму;

• жарознижувальні препарати — нормалізують температуру тіла при гарячці;

• анальгетики — усувають больовий синдром різної локалізації;

• міорелаксанти — знімають м'язове напруження та спазми;

• нестероїдні протизапальні засоби — зменшують запалення;

• вітамінно-мінеральні комплекси — підтримують стійкість організму до інфекцій.

За необхідності до схеми лікування цитомегаловірусу у жінок може включатися симптоматична терапія. При ураженні очей можуть застосовуватися противірусні очні краплі, а при поширенні інфекції на легені — відхаркувальні препарати. При залученні до патологічного процесу піхви та вульви приватний гінеколог може призначити вагінальні свічки та креми з антисептиками.
Ураження органів травної системи може вимагати курсу ферментів, гастропротекторів, протиблювотних та протидіарейних засобів. Для усунення симптомів з боку центральної та периферичної нервової системи можуть призначатися протисудомні засоби, ноотропи та кортикостероїди.

Клінічні рекомендації щодо профілактики жіночого цитомегаловірусу

Для зниження ризику передачі інфекції та профілактики цитомегаловірусу у жінок рекомендуємо використовувати бар'єрну контрацепцію під час орального, вагінального та анального сексу (особливо при частій зміні статевих партнерів). Додаткові клінічні рекомендації щодо профілактики цитомегаловірусу у жінок включають:

• ретельне миття рук з антибактеріальним милом після контакту з біологічними рідинами (слиною, сечею, сльозами) під час догляду за маленькими дітьми, людьми похилого віку та родичами з ознаками респіраторної інфекції;

• відмову від використання спільного посуду, напоїв та їжі з іншими людьми;

• регулярну дезінфекцію іграшок, дверних ручок, стільниць та інших поверхонь, на які могли потрапити біологічні рідини;

• уникнення тісних контактів з людьми, у яких спостерігаються симптоми застуди;

• використання індивідуальних предметів особистої гігієни (рушників, зубних щіток, бритвених станків);

• дотримання заходів обережності при контакті з кров'ю інших людей (наприклад, під час надання першої допомоги у разі порізів, забоїв).

При плануванні вагітності рекомендуємо проконсультуватися з лікарем щодо необхідності аналізу на ЦМВ-статус, щоб визначити, чи був контакт із вірусом раніше та чи існує ризик первинного зараження під час виношування плода. Для підвищення стійкості організму до інфекцій (включно з цитомегаловірусною) слід дотримуватися збалансованого харчування, спати не менше восьми годин на добу, уникати стресів і перевтоми, а також підтримувати помірну фізичну активність.